Іменник — це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду.
В іменнику об’єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (човен, ліс, золото), істот (дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи (блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (доброта, сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота) і т. д. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто є носіями їх.
Загальнокатегоріальне значення предметності в іменнику дістає вияв у граматичних категоріях і в словотворчих засобах. Основні граматичні ознаки іменника — це наявність категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів — чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми (ворота, висівки, дріжджі та ін.).
Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження, деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині).
Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються від прикметникових, займенникових і частково числівникових: в іменнику вони є визначальними, класифікуючими, а в інших іменних частинах мови повторюють граматичні значення пояснюваного іменника, отже, є синтаксично зумовленими значеннями, наприклад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою; мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом.
В іменнику значення числа досить часто виражається допоміжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається в процесі зіставлення флексій усього парадигматичного ряду (порівняйте: ткач і піч, день і сіль) та врахування семантичної віднесеності до статі в назвах істот (порівняйте: батько і яблуко, Микола і Марина) і ще ряду ознак.
У прикметниках, в частині займенників і числівників усі три граматичні значення (роду, числа і відмінка) виражаються флексією.
Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього синтаксичній функції підмета (в початковій формі — називного відмінка) або додатка (в непрямих відмінках). Наприклад: Небо сьогодні синіло по-весняному (Гонч.); Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Кост.).
Іменник може також виконувати вторинні функції: означення (узгодженого — прикладки, неузгодженого), обставини, іменної частини складеного присудка, наприклад: Синок Омелько — невеличке хлоп’я — стояв біля матері й дивився, що вона робила (О. Пч.); Пружний вітерець дихав йому назустріч прісною свіжістю великих вод, тонким прянистим духом далеких степів (Гонч.); У чужому краю не шукайте, не питайте того, що немає і на небі, а не тільки на чужому полі (Т. Ш.); Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Кост.).
Семантико-граматичні категорії іменника
Значення предметності в іменнику є його всеохоплюючою ознакою, загальнокатегорійною. У межах класу всіх іменників виділяються менші категорії, що характеризуються за ознакою індивідуальне/загальне. Відповідно до цього іменники поділяються на власні і загальні назви. До власних назв належать усі індивідуальні найменування предметів (прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет, сузір’їв, клички тварин і т. ін.). До загальних назв належать усі слова, що є найменуваннями однорідних предметів (наприклад: клас, студент, море, зоря, хлопець).
Межі між цими категоріями слів не стійкі. Загальні назви можуть ставати власними (наприклад, назви видавництв, спортивних організацій тощо: «Наукова думка», «Вища школа», «Шахтар» і т. ін.), а власні назви переходити в загальні (наприклад: галіфе, бостон, панама, ват).
Розрізнення власних і загальних назв у граматичному плані виражається в тому, що власні назви не мають форм множини, а деякі з них, навпаки, виступають лише у формі множини.
За характером позначуваного (конкретне/абстрактне) іменники поділяються на конкретні й абстрактні назви.
Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів (будинок, грудка, вишня), явищ (туман, заметіль), людей (Гнат, Надія, дитина), одиниць виміру (метр, літр, тиждень, рік, кілограм) і т. ін.
До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять — якостей, властивостей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синява, навчання, прискорення, вимір, переліт.
Категорія конкретності/абстрактності знаходить граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників має граматичну форму числа однини і множини не утворює, деякі абстрактні іменники мають множинну форму і не утворюють однини (кошти, заручини, вибори).
Абстрактні іменники — це переважно мотивовані вторинні, слова. Твірними в них виступають прикметникові і дієслівні основи. Словотвірне значення в цих іменниках виражається спеціальними суфіксами: -ість-, -от(а), -анн(я), -енн(я) та ін. (див. § 86).
Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою конкретне/абстрактне не може бути, оскільки слова в непрямому значенні легко набувають або, навпаки, втрачають цю ознаку (порівняйте: полум’я в печі і полум’я серця, раптовий вихор і вихор думок).
Серед іменників загальних назв з конкретним значенням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видовою категорією).
Категорія збірності й одиничності
Збірні іменники виражають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, наприклад: колосся, гілля, комашня.
Категорія збірності виражається граматично: збірні іменники становлять сукупність як неподільну єдність, а тому вживаються лише у формі однини. Семантичний відтінок множинності нейтралізується граматично (порівняйте: учительство, селянство, листя, збіжжя, гарбузиння і т. ін.). Збірні іменники не можуть, за незначними винятками, означатися кількісними числівниками.
Не можна, наприклад, сказати два збіжжя чи мільйон листя, а лише багато збіжжя, чимало листя.
Словотвірне значення в збірних іменниках виражається відповідними суфіксами: -слів(о), -инн(я), -н(я) та ін.
На основі словотвірного (семантичного) значення збірності виникло лексико-граматичне значення сукупної множинності, і деякі іменники мають співвідносні форми граматичного числа однини і множини та форми сукупної множинності (збірності), наприклад: миша — миші — мишва, жінка — жінки — жіноцтво (і жінота), парубок — парубки — парубоцтво (і парубота), птах — птахи — птаство, професор — професори — професура. Але: городина, голота, морквиння або молодь, юнь та інші збірні іменники, в яких словотвірне значення виражається суфіксом (в останніх двох словах — нульовим). Ці іменники не мають співвідносних форм граматичного числа.
За семантико-граматичними ознаками із збірними назвами зближуються речовинні іменники, наприклад: гречка, горох, картопля, тютюн, ожина, молоко, сіль, вода і т. ін. Ці слова виділяються з-поміж конкретних назв вказівкою на однорідність складу речовинності, маси, що не піддається лічбі, а лише підлягає вимірові. Категорія речовинності також знаходить вияв у своєрідному оформленні слова за граматичним значенням числа: речовинні іменники вживаються переважно в однині, деякі з них мають форму лише множини (ласощі, вершки, помиї і т. ін.).
Речовинні іменники однинної форми виступають у множині у випадку семантичної видозміни, наприклад: колосяться жита, пшениці (тобто лани пшениці, жита).
Речовинні іменники мають ще один граматичний вияв: у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можливих флексій надається перевага флексії -у (цукру, воску, пороху).
Об’ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності сприймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Мотивація семантична реалізується через граматичний вияв категорії речовинності у формі родового об’єкта. Відхилення у виборі флексії незначні, вони в основному пояснюються змінами семантичних відтінків слова.
Виділення одного предмета із загальної маси, сукупності знаходить свій вияв у одиничних (сингулятивних) іменниках.
Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірним та речовинним іменникам, наприклад: пташина — птаство, селянин — селянство, бадилина — бадилля, зернина — зерно, пшеничина — пшениця, волосина — волосся.
Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничних іменниках виражається у формах числа: квасолина — квасолини, намистина — намистини, перлина — перлини, стеблина — стеблини та ін.
Одиничні іменники можуть означатися числівниками: три горошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька краплин, сто перчинок.
Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності, одиничності відчленовуються від більш загальної категорії конкретності виявлення предметів не лише за своїми семантичними відтінками, а дістають своєрідне граматичне і словотворче вираження. Семантичні відтінки кількісної характеристики предмета є одними з найвиразніших ознак семантико-граматичного групування іменників. Ці ж ознаки виявляються на вищому ступені абстракції — в граматичній категорії числа.
Категорія істот і неістот
У системі семантико-граматичних категорій іменника виділяється також категорія істот і неістот.
Групування іменників відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви людей і тварин (син, робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні і міфологічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усі інші назви — явищ, предметів, абстрактних понять — входять у категорію неістот.
Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот — форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зошит (зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот
лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки.
Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот не виражають (порівняйте: скликали народ, повідомили полк, зібрали гурт).
Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти ножа і ніж, зробити стіл і стола). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови.
Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках — у давальному й місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, Наприклад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія -у (-ю): клен-у, Дніпр-у, піджак-у.
Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що позначають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: агітатора, учня, Івана; у назвах неістот флексія залежить і від інших групувань цих іменників (порівняйте: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, спирт-у).
Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам (значення персональності/імперсональності).
Граматичні категорії іменника
Категорія роду
Граматична категорія роду є однією з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови.
Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і середнього роду.
Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно — характером основ і системою флексій.
Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджуваних з ними слів — прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій маестро, овочеве рагу.
У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою словотворчих суфіксів: українець — українка, шахіст — шахістка.
У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду ґрунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфологічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому займали тільки особи чоловічої статі.
Іменник чоловічого роду батько має флексію, спільну з іменниками середнього роду. Рід цього іменника визначається за семантичною віднесеністю особи до чоловічої статі.
Більшість іменників розподіляється за родами залежно від характеру основи і системи флексій.
До чоловічого роду належать:
а) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;
б) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля);
в) деякі іменники на -о (батько, Павло, Дніпро).
До жіночого роду належать:
а) більшість іменників на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;
б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменник мати.
До середнього роду належать:
а) майже всі іменники на -о, -є (срібло, марево, море, поле);
б) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча і т. ін.).
Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, нічч-ю. Проте система флексій — не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати значення двох родів — жіночого і чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, Валя, Шура.
Іменники спільного роду не виражають якогось особливого граматичного значення роду. Позначаючи людей залежно від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними словами у формах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругла сирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, друга плакса; прийшов Саша, прийшла Саша).
У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. ін.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог Іванова розповіла; цей пілот; дівчина-пілот.
У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменники жіночого роду).
Словотворчо співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: баран — вівця, кріль — кролиця, гусак — гуска) та деяких диких (наприклад: слон — слониха, заєць — зайчиха, вовк — вовчиця, ведмідь — ведмедиця).
Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви, семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:
Чоловічий Жіночий Середній
рід рід рід
кабан свиня порося
бик (віл) корова теля
кінь кобила лоша
лев левиця левеня
заєць зайчиха зайченя
Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія -а (-я), приєднана до кореня або до словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні приєднується до суфікса –am (-ят) іменників середнього роду.
У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обґрунтування (порівняйте: трактор, жаль, бритва, сало, зілля).
Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад, канікули,-Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).
Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.
Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче, Вірменин, Толейко і т. ін.
До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать (месьє, рантьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, зебу, поні). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.
Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.
У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію — вказівку на стать.
Основним показником родової віднесеності іменників виступає характер основи і система флексій.
Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь — до жіночого роду (рос. путь — іменник чоловічого роду).
Категорія числа
Категорія числа виражає кількісний вияв позначуваного в іменнику. Граматичне значення числа виражається у співвідносних формах однини і множини або виступає як невизначена однинність чи множинність.
За граматичним значенням числа іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на дві групи: 1) слова з формально вираженим протиставленням кількісного вияву; 2) слова, що кількісного протиставлення не виражають.
Більшість іменників в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню.
Однина — граматичне значення для позначення одного предмета — протиставляється множині, що позначає кілька або багато предметів (день — дні, стіна — стіни, книга — книги, комаха — комахи). Однина, крім основного
свого значення, може виражати узагальнення без вказівки на кількість, тоді іменник не творить форми множини. Наприклад: У будівництві човнів широко використовується граб, дуб, бук та інша деревина.
Протиставлення однини множині може бути семантично нечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, дивізія, бригада, колектив, ланка, шеренга виражають однину як сукупність багатьох істот, а слова ряд, низка, стос — як сукупність багатьох предметів.
Форми множини таких іменників вказують на кількісну визначуваність сукупних одиниць (гурти — два гурти, полки — п’ять полків, колективи — кілька колективів, шеренги — три шеренги). Порівняйте також значення однини і множини в іменниках типу квасолина (одна, виділена із сукупності) і квасолини (кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничність у таких іменниках є семантико-словотворчим значенням, а значення однини і множини є граматичною абстракцією, однаково застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісною характеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному визначенню. Назви предметів і явищ, що не підлягають кількісному визначенню, граматично вираженого протиставлення за числом не виражають. Це іменники, що мають форму лише однини чи множини.
До іменників однинної форми (singularia tantum) належать:
а) слова з речовинним значенням (мука, сіль, пиво, молоко, сталь, вапно);
б) слова із збірним значенням (старостат, учительство, агентура, дрібнота, рідня, городина, вишняк, верб’я);
в) назви абстрактних понять (молотьба, жовтизна, курява, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність, рань).
Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинної форми можуть виступати і в формі множини, наприклад: іменники з речовинним значенням на позначення типів, сортів, гатунків (вина, води, масла, сталі, ґрунти, солі) або іменники абстрактного значення, коли виражають конкретний прояв почуттів, стану чи конкретний вияв ознаки, властивості (болі, печалі, висоти, злети, глибини, світи).
Однинну форму мають також іменники — власні назви: Дмитро, Василина, Шевченко, Смотрич, Харків.
Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, коли позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі.
Значення числа в однинних іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина — глибини, висота — висоти, пісок — піски, масло —- масла).
До іменників множинної форми (pluralia tantum) належать:
а) назви конкретних предметів парної або симетричної будови: вила, ворота, кайдани, куранти, ножиці, ковзани, штани, ночви;
б) назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність: гроші, кучері, солодощі, нутрощі, фінанси, чари, шахи, оплески;
в) назви речовин, залишків і т. ін.: вершки, ліки, дріжджі, консерви, згребини, покидьки, висівки;
г) назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори, піжмурки;
д) назви часових понять: канікули, роковини, сутінки;
є) деякі географічні назви: Чернівці, Житні Гори, Карпати, Дунаєвці.
Іменники множинної форми, що означають конкретні предмети і семантично виражають однинність (порівняйте: двері — одні двері, ножиці — одні ножиці, шаровари — одна пара шароварів), можуть виражати граматичне значення множини синтаксично, сполучаючись із збірними числівниками (двоє дверей, п’ятеро ножиць, шестеро шароварів або: шість пар шароварів).
До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі, вина, біга.
Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях множини та через синтаксичний зв’язок іменника з числівником.
Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв’ю — цікаві інтерв’ю, таке па — такі па, нове кашне — нові кашне.
Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною. Граматичне значення числа в іменнику являє собою формальне вираження кількісної характеристики предмета в її реальному вияві. Формальне вираження числа іменників здійснюється через їхню відмінкову парадигму.
Категорія відмінка
Категорія відмінка служить для вираження функціональних значень іменника, тобто для вираження відношень іменника до інших слів у реченні.
Залежно від функціонального значення’ іменник видозмінюється за відмінками.
Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.
Значення кожного відмінка сприймається на рівні синтаксису слова — в словосполученні. На основі ряду протиставлень кожний відмінок виступає як значеннєво-функціональна абстракція, що знаходить своє вираження у відповідній відмінковій формі.
Найзагальніше протиставлення виявляється в поділі відмінків на дві групи: прямий відмінок, що виражає незалежність іменника (називний відмінок), і непрямі відмінки, що виражають залежність іменника від інших слів (усі інші відмінки).
У системі непрямих відмінків значення кожного з них ґрунтується на інших протиставленнях: абстрактне/конкретне; об’єктне/суб’єктне; атрибутивне/обставинне і т. д. Так, наприклад, відмінкове значення орудного відмінка в пасивних конструкціях сприймається на основі кількох протиставлень. Значення орудного суб’єкта обмежене можливістю вживання тільки в пасивних конструкціях і протиставляється тим самим називному суб’єкта, що має необмежені ознаки вираження активності. Суб’єктне значення орудного разом з об’єктним значенням протиставляється як абстрактне іншим його конкретним значенням — обставинної характеристики. І, нарешті, суб’єктне значення орудного протиставляється об’єктним значенням усіх інших непрямих відмінків, у тому числі й орудного.
Визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій, тобто на основі типового зв’язку іменника в словосполученні і характеру відношень між граматично пов’язаними словами. Функціональні можливості відмінкової форми в структурі речення завжди багатоманітніші, аніж основні відмінкові значення, проте вони (похідні від основних функцій) у морфології не розглядаються.